25 липня 1936 року відбулось значуще відкриття в українській археології. В цей день експедиція на чолі з Ярославом Пастернаком виявила в Крилосі фундаменти величного Успенського собору, збудованого в XII столітті, який слугував головним храмом Галицького князівства.
Ця знахідка підтвердила точне місцезнаходження княжого дитинця та розв’язала запитання, яке тривалий час турбувало вчених. Відтоді стало очевидно, що саме тут було серце давнього Галича.
Перш ніж здійснити це відкриття, Ярослав Пастернак вклав багато зусиль у вивчення літописних джерел, які неодноразово згадували храм Святої Богородиці як духовний та політичний осередок держави.
У соборі:
- у 1187 році відбулося поховання князя Ярослава Осмомисла;
- у 1211 році було закріплено княжу владу Данила Романовича;
- у 1238 році Данило повернувся до Галича та «взяв стіл отця свого», затвердивши законність свого князювання;
- у 1221 році храм став оборонною фортецею під час боротьби за Галич.
Остання літописна згадка про Успенський кафедральний собор датується 1254 роком. Проте, попри десятиліття забуття, його велич знову стала відома завдяки археологічному відкриттю Ярослава Пастернака.
На сьогодні залишки фундаментів Успенського собору є однією з найзначніших пам’яток Національного заповідника «Давній Галич». Це місце, де історія перестає бути лише словами літописів і відтворює живу пам’ять про велич княжої столиці.
Новини Івано-Франківська у Telegram / Facebook / Google News
